Рука допомоги
Конфлікт в Україні змусив тисячі людей покинути свої будинки і шукати притулку в інших місцях. У зв'язку з ситуацією, що склалася уряд України веде координаційну роботу, забезпечуючи соціальну підтримку і захист, медичну допомогу, соціально-психологічну реабілітацію. Вимушено переміщені особи отримують допомогу переважно від місцевих органів влади і громадських організацій. Існує гостра необхідність продовжувати вирішувати питання, пов'язані із забезпеченням житла, продуктів харчування, засобів гігієни, одягу, надання допомоги в працевлаштуванні, а також інформуванні та консультуванні щодо надання допомоги ВПО і правової допомоги, зокрема при відновленні та оформленні документів.
Наскільки складно сьогодні в Україні отримати статус біженця і переселенця. Отримання статусу внутрішньо переміщено\ особи не складає особливих труднощів. Всю процедуру можна зробити за один день, звернувшись до Управління соціального захисту населення за місцем фактичного проживання. Там видають довідку, яку просять завірити в Державній міграційній службі (ДМС). Нещодавно Верховна Рада України прийняла зміни до законодавства, згідно з яким відпала необхідність реєструвати довідку ВПО в ДМС. Але на практиці вийшло наступне: в управліннях соцзахисту, посилаючись на постанову Кабміну, вимагають штамп від Міграційної служби, а в ДМС апелюють до зміни в законодавстві і відмовляються проставляти відповідну позначку.
У країнах ЄС біженців забезпечують тимчасовим безкоштовним житлом, медичним страхуванням, а також щомісячними грошовими виплатами в розмірі близько 300 євро. Також їм гарантується право на офіційне працевлаштування та інші пільги. Українським законодавством також передбачена допомога для біженців «для придбання товарів першої необхідності», правда вона одноразова і надається тільки після отримання відповідного статусу. Вона становить 17 гривень для повнолітніх громадян і 10,2 грн. для дітей. Видається ця допомога двома частинами: половина протягом п'яти днів після прийняття відповідного рішення, решта - протягом 10 днів після переїзду на постійне місце проживання. Правда, щоб її отримати, потрібно «обійти» не одну інстанцію і витратити чимало годин, а то й днів і тижнів. З різних причин багато ВПО не поспішають реєструватися.
Пережите насильство і усвідомлення неминучої загрози - основні причини, які змусили людей покинути свої будинки. Прагнення вберегти дітей від травмуючих подій і погіршення умов життя стало іншим вагомим фактором для переїзду. Люди брали з собою тільки найнеобхідніші речі в надії повернутися, коли нормалізується ситуація з безпекою, почнеться реконструкція пошкоджених об'єктів інфраструктури і будівель, а також відновиться надання населенню житлово-комунальних послуг.
Одним з міст, куди переселилися багато сімей, став Бахмут (до перейменування - Артемівськ, Донецька область). Війна зробила Бахмутський район не найприємнішим місцем на карті регіону, тому що він знаходиться в тридцяти кілометрах від лінії розмежування. Це прифронтове місто, тут проживають переселенці, що відобразилося на житті міста. Після початку конфлікту в Бахмуті значно змінилася соціальна ситуація. Зі збільшенням чисельності населення через приплив внутрішньо переміщених осіб істотно зросло навантаження на об'єкти інфраструктури, такі як медицина, освіта, дорожнє сполучення, водо- і електропостачання, робота соціальних служб і державних органів.
Основний тягар збройного конфлікту і його наслідків продовжують нести на собі внутрішньо переміщені особи та жителі ізольованих громад уздовж лінії зіткнення в Донбасі. Труднощі, які вони відчувають, загострюються відсутністю доступу до основних послуг і соціальної підтримки, нестачею належного житла та відсутністю механізмів правового захисту.
В результаті військових дій скоротилася чисельність населення. Жителі змушені пристосовуватися до життя в зоні бойових дій. Люди продовжують жити в напівзруйнованих будинках, де протікає дах, часто без електрики та опалення. Їм нікуди їхати, після початку конфлікту оренда житла в сусідніх містах різко подорожчала. Люди потребують гуманітарної допомоги, особливо в медикаментах. Основні тривоги і побоювання пов'язані з дітьми, їх здоров'ям і безпекою. Війна, бідність, безробіття та нестабільність підсилюють вразливість населення і негативно впливають на якість життя. Існує складна ситуація в сільській місцевості Бахмутського району. Найбільш гостро вплив конфлікту відчувається в районах поблизу «лінії розмежування».
Село Андріївка Бахмутського району Донецької області знаходиться в 10-ти кілометровій зоні від лінії розмежування. У цьому населеному пункті немає пошти, медпункту, дитячого садка, школи, клубу, бібліотеки, магазину, а також немає автобусного сполучення з містом, а найголовніше немає роботи. Електричка ходить 2-3 рази на добу. Все працездатне населення рано вранці їде на роботу в м. Бахмут, а приїжджає додому пізно ввечері, тому маленькі діти в основному сидять вдома з бабусями або мамами. Сім'я Русецьких не виняток. Мама - Олена Русецька (03.01.1983), батько - Динис Русецький (13.06.1983). Син - Євген (28.06.2017), проживають за адресою: вулиця Переездная, будинок 29. Мінімальної зарплати не достатньо для проживання та повноцінного розвитку дитини. Сім'я потребує будь-якої допомоги.
У цьому ж селі Андріївка в сусідньому будинку проживає сім'я Наталії Веремеєнко (14.03.1999). Вона самотня мама, яка виховує сина Микиту (13.01.2017) і проживає зі своїм батьком Сергієм Веремеєнко (14.12.1966), інвалідом 2 групи (адреса сім'ї: село Андріївка, вулиця Переездная, будинок 24). Будинок з пічним опаленням, газу немає. Дитина з мамою перебувають вдома, допомогу не отримують, живуть тільки на пенсію дідуся, яка становить 1769 грн. в місяць і особистого підсобного господарства (город). Сім'я гостро потребує продуктів харчування, засоби особистої гігієни, одязі і твердому паливі.
Валентина Лідковец (25.02.1935), переселенка з міста Горлівка. На даний момент проживає в селі Андріївка по вулиці Переездная, будинок 12. У будинку тече дах, немає належних умов для проживання. Пенсії не вистачає, щоб перекрити будинок, купити ліки, продукти харчування, засоби особистої гігієни, тверде паливо. Будемо вдячні за будь-яку надану допомогу.
У селі Кліщіївка по вулиці Першотравнева 62 проживає багатодітна сім'я Тетяни Карпенко (11.09.1996), самотня мама з 2 дітьми: дочки Анастасія (17.02.2017) і Єлизавета (30.07.2020). Живуть вони тільки на допомогу матері одиночки, сім'я виживає за рахунок городу і маленького підсобного господарства, в будинку пічне опалення. Сім'я буде дуже вдячна за будь-яку надану допомогу.
У маленькому будиночку в селі Кліщіївка по вулиці Тавричанське 35 проживає молода мама Катерина Задорожна (09.03.2000), виховує сина Олега 2020 року народження. Проживають спільно з бабусею Інною Шистки (26.01.1967). Сім'я живе на пенсію бабусі і дитячу допомогу. У будинку пічне опалення, газу в селі немає. Коштів не вистачає на повноцінне харчування дитини і одяг, на придбання життєво необхідного твердого палива і продуктів харчування. Будемо вдячні за будь-яку надану допомогу цій родині.
Фото і матеріал підготувала куратор роботи в цьому регіоні - Надія Леонідівна Опалюк. Вона зустрілася з нужденними сім'ями, щоб дізнатися їх потреби і проблеми. Всі сім'ї люб'язно погодилися розмістити свої дані, інформацію та фотографії.
Ми вдячні за співпрацю та допомогу і надалі плануємо і будемо намагатися допомагати внутрішньо переміщеним особам і залучати спонсорів і меценатів до цієї діяльності.
GCU
